Російська армія намагається прорватися до Дніпропетровщини з півдня Донецької області, а на інших напрямках – зберігає високу активність. Після невдалих спроб захопити Покровськ «у лоб», а потім прорватися до адмінкордону Донеччини із західного флангу Покровського напрямку, агресор переорієнтувався і тепер атакує поблизу села Запоріжжя на Новопавлівському.
Велика кількість штурмів зберігається й у напрямку Костянтинівки – міста, яке аналітики та військові неодноразово називали пріоритетом літнього наступу РФ. На тлі цього на інших ділянках – зокрема, навколо Сіверська, Лиману та Куп’янська – російські війська теж продовжують тиснути і навіть мають просування, зокрема поблизу Білогорівки на Сіверському напрямку та Дворічної на Куп’янському.
Усі ці основні фронтові напрямки – від Новопавлівського до Куп’янського, а також частини Харківської області, зокрема Вовчанськ – зона відповідальності оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця». Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розпитали у спікера ОСУВ «Хортиця» майора Віктора Трегубова:
- Чи варто недооцінювати «другорядні» напрямки?
- Чому росіяни штурмують поля між селами і що насправді показують мапи боїв?
- Навіщо Росія активізувалась під Сіверськом?
– Чи можна сказати зараз, що дії російських військ на всіх ділянках, окрім Костянтинівки, – це радше атаки, які мають на меті відволікти увагу Збройних сил України? Або ж усе-таки ці наступальні дії, які ми спостерігаємо в районі Лиману, в напрямку Сіверська, а також на півдні Донецької області в бік адмінкордону з Дніпропетровщиною, – це також серйозні й реальні цілі для російської армії?
– Розберімо все по черзі. Я не можу сказати, що ці атаки росіян, які ведуться силами фактично кількох загальновійськових армій, мають на меті відволікти увагу.
Ба більше, так не можна сказати і про Новопавлівський напрямок, де росіяни доволі активні в своїй хай політичній і без великого стратегічного сенсу, але реальній цілі – хоча б символічно доторкнутися до адміністративного кордону двох областей: Донецької та Дніпропетровської.
Понад рік відволікати в міських боях – це так не працює
Станом на зараз у них це не виходить. Але вони дуже намагаються: якщо не зробити це, то хоча б створити враження, що їм це вдалося, зокрема, завдяки інформаційним промоакціям та вкидам. Це по-перше.
По-друге, якщо ми беремо постійні міські бої в Часовому Яру та Торецьку – їх теж не можна назвати такими, що відволікають просто тому, що вони там йдуть понад рік. Понад рік «відволікати» в міських боях – це так не працює.
Ви коректно зазначили, що зараз однією з найбільш небезпечних є спроба росіян зайти та закріпитися за трасою Покровськ – Костянтинівка. Це правда. Для них зараз це один із ключових напрямків, але й інші я б теж не залишав поза увагою.
Коли на Лиманському чи на Сіверському напрямках відбувається різке пожвавлення, то це не тому, що росіяни сподіваються, що усі разом українські сили будуть перекинуті на цей напрямок.
По-перше, йдеться не про ті масштаби, у яких це можливо. Це вже стратегічний масштаб, а не тактичний чи оперативний. А по-друге, вони на цих напрямках давно атакують системно і дуже активно намагаються інфільтруватися в українські порядки, щоб здобути ті чи інші тактичні переваги на різних напрямках. А потім їх можна буде розвивати далі до стану лобових і артилерійських атак.
– Ви згадали про спроби російської армії перетнути адмінкордон з Дніпропетровською областю. Для Кремля це, вочевидь, символічна подія, а що це означає для України?
– З суто стратегічного військового погляду – нічого. Якщо ви відкриєте мапу, то побачите, що це просто поля між селами.
Героїчними зусиллями, як діди дійшли до Берліна, так ми дійшли до села
Якщо росіяни займуть якесь село з трьома хатами й поле за ним, і формально зможуть «зачекінитись» на іншому боці адміністративного кордону – який насправді ніяк не демаркований, його на місцевості просто не видно, тільки на Google Maps – то для них це буде політичний і символічний жест. Мовляв, героїчними зусиллями, як діди дійшли до Берліна, так ми дійшли до (подивіться на мапу і оберіть будь-яку назву) села.
Першочергово це все готували до 9 травня, щоб хоч щось показати. Але до 9 травня, як ми бачимо, не вийшло. Хоча зараз вони дуже стараються.
Наприклад, вони утворюють такі собі відростки (вклинення в українську оборону – ред.) – я їх називаю щупальцями, хоча на фронті є менш коректні формулювання. Вони їх «витягують», щоб закріпитися десь у далекому селі.
Те, що ви бачите – це спроба якоїсь групи чи то на мотоциклах, чи то взагалі пішки добігти до якогось селища, щоб кілька людей зачепилося за будинок. Потім добігає ще одна група, потім ще одна, а потім приходять українські сили і знищують їх усіх.
– Чи пов’язана поява вузької смужки поблизу села Запоріжжя у напрямку Дніпропетровської області з тим, що біля Покровська російським військам з західного флангу ніяк не вдавалося перейти адмінкордон (наприклад, біля Котлярівки), тому вони спробували неочікувано просунутися з півдня Донецької області?
– Є таке. Взагалі на стратегічному рівні у росіян була запланована велика офензива на Покровському напрямку, аби спробувати обійти Покровсько-Мирноградську агломерацію з західного боку. На неї кинули великі зусилля, загубили там більше народу, ніж у Першій чеченській [війні], і втричі більше техніки.
Сині «куточки» (ділянки, позначені на мапі DeepState як нещодавно звільнені – ред.) – це ті території, які [російські війська] зайняли, а потім з них побігли, втрачаючи людей. Ця операція – повний провал, як не оцінюй.
Відповідно, вони трішки розширили зусилля: частина угруповань, що концентрувалася на Покровському напрямку, пішла далі на південь посилювати Новопавлівський, а частина – пішла на схід прориватися за трасу Покровськ – Костянтинівка. Потім вони там зможуть створювати загрозу як Костянтинівці, так і Мирнограду.
В обох випадках ситуація вкрай неприємна, тому дуже важливо їх звідти вибити.
– Давайте подивимось на ще один відтинок – Новосілка – Рівнопіль на Новопавлівському напрямку. Там теж, як ви сказали, є «щупальці» агресора, але на мапі DeepState залишилися і позначені зеленим ділянки (підконтрольні Силам оборони). Це оточення?
– Це напівоточення. Але давайте будемо чесними. В чому проблема усіх мап на основі відкритих джерел? В них часто таке буває. Чому? Бо їх складають на основі відео та фотофіксацій [присутності] тих чи інших сил в певних населених пунктах. Класична фраза: мапа не є територією (відсилання до вислову вченого Альфреда Коржибського про те, що опис реальності не є самою реальністю – ред.).
Уявімо селище Зелене Поле. Добігли до нього п'ять росіян і зафіксували свою присутність на цій території. Наприклад, їх або вони самі зняли себе з дрона. Аналітики, які бачать це переміщення, його і малюють. Мовляв, ось там росіяни є. І очевидно, що якщо росіяни не телепортувалися туди, то, певно, шлях до цього місця, по якому росіяни пробігли, теж можна замалювати [як підконтрольну російським військам].
Між позиціями можна просто пробігти або просунутися на мотоциклах – так, десять уб'ють, але три проскочать
Але з інших боків – українські позиції. І вони (аналітики – ред.) знають, що ці позиції активні, бо з них теж є відео. Тому й виходить, що малюють ці позиції ось так дивно.
Втім, насправді нічого дивного немає. Між позиціями можна просто пробігти або просунутися на мотоциклах – так, десять уб'ють, але три проскочать. Ось і виходить такий малюночок на мапі.
Це ж не мапа часів Другої світової, це не фронт під Сталінградом, де якщо хтось просунувся, то це означає, що ціла лінія окопів і десять ешелонів за нею змістилась. Ні, це означає, як би це сказати коректно, що чотири «Васяни» на мотоциклах зуміли прорватися в той чи інший населений пункт і зараз українські військові зайняті тим, щоб їх там убивати. Вибачте, якщо дуже вульгарно, але фактично це так і відбувається.
Можу сказати офіційніше. Вогнева група противника змогла за рахунок штурмових дій проникнути на територію населеного пункту і зараз підлягає знищенню шляхом вогневого враження. Так в документах пишуть.
– Ви розумієте, куди спрямований основний вектор удару армії РФ на Новопавлівському напрямку?
– Абсолютно очевидно, що це [спроба] пробитися до населеного пункту, який дасть можливість просто через поле пробігти до адміністративного кордону і зафіксувати свою присутність на території Дніпропетровської області. Ви буквально це бачите на мапі.
Уся ця історія лише для того, щоб якщо там закріпиться хоча б якась група – скажімо, із Запоріжжя (село Донецької області – ред.) вони зможуть піти кудись в напрямку Дачного, – встановити прапор, зняти селфі і героїчно загинути.
– А далі що? Припустимо, що переходять кордон, а далі?
– А далі російський генерал Конашенков (представник Міноборони РФ Ігор Конашенков – ред.) вийде в прямий ефір і скаже: «Мы вышли на административную границу Донецкой области. Это ключевой шаг к освобождению всей территории Донецкой области и крушению киевского режима». Десь так.
Це абсолютно іміджево-політично-інформаційна фішка. Це той випадок, – а у Росії вони бувають доволі часто – коли не інформаційні акції слугують військовій цілі, а навпаки – військові інформаційній.
– Давайте на ще один напрямок подивимося – Сіверський. Він раніше нібито був досить стабільним, однак дедалі частіше від ОТУ «Луганськ» чуємо про посилення атак і обстрілів. Чи можна вважати, що це початок великого наступу на Сіверськ?
– Я поки обережний з такими висновками, бо, як то кажуть, одна ластівка весни не робить.
Але я нещодавно подивився на статистику Сіверського напрямку за кілька днів. Може, я її переплутав з чимось, і мені Лиманський напрямок підсунули. Однак там не було такої інтенсивності, принаймні останні пів року.
От я останні пів року на посаді спікера «Хортиці» і я не пам'ятаю там такої активності загалом. Понад 10 боїв там навіть не було, а зараз – за 20. Справді, це загострення. З чим це пов'язано? Гадаю, що скоро дізнаємось. Або ж мої колеги з ОТУ «Луганськ» вже мають якісь конкретні дані щодо цього. Я поки що обережний, не хочу спекулювати.
– Не думаєте, що це може бути підготовкою до ширшого наступу на Слов'янсько-Краматорську агломерацію?
– Особисто я не вважаю так, якщо чесно. Але я б не хотів робити настільки далекоглядні висновки. Зрозумійте мене правильно, я – майор, а не генерал. З того, наскільки я уявляю собі поле бою, – взагалі ні. Однак в українській армії настільки велика кількість значно компетентніших людей, ніж я, з питань військового планування та стратегічних операцій, це все ж таки не до мене питання.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505.
Форум